Чому не можна "задарювати" дітей
Було б дивно, якби мама та тато їздили на шикарних автомобілях, відпочивали на престижних курортах, одягалися у найкращих бутіках і при цьому тримали свою дитину у чорному тілі. Звичайно, коли діти живуть у тих же умовах, що й батьки, багато привілеїв доступні їм з дитинства. Проблеми починаються, коли батьки перетворюють атрибути розкоші на життєво важливу необхідність. Всі батьки до певного часу вирішують за дитину, в які іграшки грати, які речі носити, в який гурток ходити. Але часом дитина навіть ще не встигла захотіти, не встигла подумати, а батьки вже приписують їй свої бажання: купують іграшки, яких не було в їх дитинстві, влаштовують день народження із запрошеними з-за кордону своїми улюбленими артистами.
Так вони підсвідомо виконують свої бажання замість здійснення мрій дитини. Роблячи їй подарунки, дарують ті речі, яких вона реально не потребує. Таким чином батьки провокують виникнення у своїх дітей штучних потреб. Син чи дочка скаржаться, що з великим задоволенням поїхали б на екскурсію до сусіднього міста разом зі шкільними друзями, а не на Лазурний берег із приятелями батьків чи пішли до «Макдоналдсу», а не до найдорожчого ресторану міста. Спочатку вони страждають від цього, потім упокорюються, а потім і звикають. Адже іноді це єдина можливість побути разом із батьками та відчути їхню турботу.
Купаючись у достатку, дитина отримує багато чого, що їй насправді не потрібно. І згодом уже сприймає атмосферу багатства за головну складову життя. Свідомо чи несвідомо, дитина привчається споживати надмірно. Поступово у неї з'являється залежність від такого способу життя, вона стає ненаситною: адже постійно не вистачає того, в чому насправді немає потреби. Грань, що розділяє "достатнє" та "надмірне", стирається.
Найчастіше батьки самі нав'язують своїм дітям установку, що життя в атмосфері розкоші є обов'язковою умовою щастя, а люди, які позбавлені цього — глибоко нещасні. Так батьки привчають дітей до задоволення штучних потреб, роблячи їх вільними рабами речей. Згодом створюється певна залежність як від надмірностей, так й від батьків, як її джерела. Дітям, які виросли в заможних сім'ях, часто буває важко стати незалежними і відокремитися, тому що звичний рівень життя своїми силами вони не можуть підтримувати. І між поколіннями будуються не реальні людські відносини, а відносини залежності, опосередковані предметами розкоші і нав'язаним рівнем життя. Батьки часом мимоволі посилюють її, вдаючись до шантажу та маніпуляцій. Буває, це робиться навмисно, щоб показати свою владу.
З одного боку, батьки намагаються, щоб у дітей було все «необхідне», з іншого — бездумно дають їм усе, і навіть понад те, чого діти насправді не потребують. Всі батьки бояться виникнення залежності у своїх дітей від ігор, алкоголю або наркотиків, але при цьому майже цілеспрямовано формують у своєї дитини не менш небезпечну форму залежності — надмірного споживання, що є не менш руйнівною для особистості. Головною небезпекою при цьому є те, що залежні діти не можуть знайти своє місце у дорослому житті, залишаються інфантильними, нездатними до самостійного дорослого життя. Вони свідомо відмовляються від своїх інтересів та цілей. Щоб залишатися в нав'язаному їм звичному середовищі, вони не можуть дозволити собі жити власним життям: бути у стосунках з людиною, яка дійсно подобається, зайнятися улюбленою справою, якщо вона непрестижна, тобто вони не можуть дозволити собі стати самими собою.
Перш ніж повчати дитину «як треба жити» і намагатися її змінити, потрібно відповісти собі на запитання: «Що для мене в житті важливо, а що другорядне?», «Що для мене самого є справді цінним?», «Де я бачу кордон добра і зла, доброго та поганого?» Якщо для батьків мають значення лише матеріальні цінності та соціальний статус і всі зусилля спрямовані на їх отримання, то, як у дзеркалі, це позначається на їхній дитині. Якщо такі батьки захочуть прищепити своїм дітям зовсім інші цінності, виростити високодуховних і моральних, які вміють цінувати близькі стосунки, поважають оточуючих людей, то діти сприйматимуть це як нотації та моралі. Адже діти бачать справжню особу батьків, прояв їх цінностей у справах, у відносинах із людьми. Саме це вони й поглинають.
Тому якщо батьки хочуть, щоб дитина належала до навколишнього світу і людям не як цинічний споживач, то роботу в цьому напрямі, безумовно, треба розпочати з себе. Інших рецептів не може бути. Але буває і так, що в системі цінностей батьків на першому місці стоїть цінність людських відносин, дотримання моральних принципів, але вони, як люди зайняті, віддають виховання дитини на відкуп оточенню, телебаченню, Інтернету. Усе це формує його погляди життя, ставлення до людей.
Незважаючи на дефіцит часу, ми, як батьки, можемо зробити багато, і для цього важлива не кількість спілкування, а його якість.
Уявіть собі, що в будинку сталася пожежа, що все згоріло, і ви вискочили надвір без нічого. Що залишиться у вас? Відносини з близькими, друзями, родичами, здоров'я, знання, досвід, улюблена справа, життєві цінності. Це і є найголовніше. Ось в це і треба вкладатися.